1 Вступ

Формування компетентної особистостi – ключове питання державного рiвня загалом i всiєї системи навчання зокрема. Парадигма мовної освiти України визначила прiоритетнi завдання механiзму модернiзацiї – пiдвищення якостi освiти через органiзацiю готовностi випускникiв до майбутньої дiяльностi й життя в суспiльствi. У зв’язку з порушеною проблемою в систему освiти впроваджено компетентнiсно зорiєнтовану модель навчання, призначення якої – iнтенсифiкувати дiяльнiсний аспект, акцентувати на збiльшеннi особистiсного досвiду здобувачiв через формування компетентностей. Задля досягнення мети означеної концепцiї науковцi розглядають сукупнiсть способiв, спрямованих на подолання освiтнiх вимог. Вiдповiдно, у мовно-лiтературнiй царинi з опертям на чинне законодавство окреслено взаємозв’язок ключових i предметних здiбностей учнiв i учениць як результат успiшної самореалiзацiї їх у соцiумi.

Важливою передумовою розвитку компетентної особистостi є умiння комунiкувати в суспiльному просторi. Особливу увагу привертає вивчення синтаксичних одиниць, що сприяє практичному використанню вербальних i невербальних засобiв спiлкування. Проте, окрiм мовних i мовленнєвих навичок, для ефективного вираження власної думки вагомими є математичнi, якi допомагають структурувати, логiчно й аргументовано обґрунтувати позицiю; критично оцiнювати процес та результат розв’язання комунiкативних i проблемних ситуацiй; приймати рiшення. Зазначимо, що в Державному стандартi базової середньої освiти [6] з-помiж виокремлених ключових математична компетентнiсть посiдає третє мiсце. Однак, малодослiдженою є проблема формування математичної компетентностi учнiв i учениць у процесi навчання синтаксису української мови як ключової.

Визначення лiнгводидактичних чинникiв розвитку математичної компетентностi учнiв i учениць на уроках української мови ґрунтується на працях українських науковцiв [3–5, 9–12, 14, 17, 18, 20, 21, 23–25].

Мета статтi – визначення дидактичного iнструментарiю формування математичної компетентностi учнiв i учениць базової середньої освiти в навчаннi синтаксису.

Пiд час дослiдження використовувалися такi методи наукового пiзнання: аналiз i синтез теоретичних та методичних досягнень щодо застосування пiдходiв i принципiв навчання синтаксису української мови та обґрунтування дидактичних засад формування математичної компетентностi здобувачiв базової середньої освiти.

2 Результати

Компетентнiсна модель навчання розглядає низку актуальних питань щодо формування ключових компетентностей здобувачiв закладiв загальної середньої освiти. Ґрунтовного дослiдження потребує проблема формування математичної компетентностi в мовно-лiтературнiй галузi. Попередньо нами обґрунтовано означене поняття [1, с. 177], що уможливлює витлумачення математичної компетентностi в процесi навчання синтаксису української мови як iнтегрованої здатностi особистостi здiйснювати мовленнєву й навчальну дiяльнiсть iз використанням математичного апарату (застосовувати математичнi методи пiд час навчання синтаксису; iнтерпретувати iнформацiю рiзними способами (схема, модель, таблиця, дiаграма тощо); формулювати поняття; логiчно обґрунтовувати власну позицiю) та готовностi послуговуватися математичним, логiчним й критичним мисленням в усному та писемному комунiкуваннi для повноцiнної самореалiзацiї в суспiльствi.

Формування математичної компетентностi здобувачiв i здобувачок пiд час навчання українського синтаксису в закладах загальної середньої освiти зумовлює необхiдним охарактеризувати дидактичний потенцiал: проаналiзувати пiдходи й принципи навчання мови, визначити їх змiстову сутнiсть та з’ясувати iстотнi ознаки.

Важливим етапом сучасної освiти є вдосконалення системи навчання, що сприяло оновленню ключових пiдходiв. З. Бакум [2, с. 58] уважає пiдхiд основним стратегiчним напрямом, що охоплює усi компоненти системи навчання: його мету, завдання i змiст, шляхи i способи досягнення їх, дiяльнiсть учителя й учня, технологiї навчання, критерiї ефективностi навчального процесу, систему контролю. Кожен педагог має керуватися основними вимогами, задекларованими чинним законодавством. Державний стандарт базової середньої освiти ґрунтується на засадах компетентнiсного, особистiсно орiєнтованого та дiяльнiсного пiдходiв.

Особистiсний пiдхiд враховує iндивiдуальнi можливостi i здiбностi учнiв, пропонує створення комфортних умов для навчання та саморозвитку. Цей пiдхiд передбачає забезпечення розвитку духовних та iнтелектуальних якостей учнiв, дає реалiзувати себе в рiзних видах дiяльностi. М. I. Пентилюк [22, с. 178] розглядає такий пiдхiд як послiдовне ставлення педагога до учня як до особистостi, самосвiдомого вiдповiдального суб’єкта власного розвитку та суб’єкта виховної взаємодiї. О. Кулик [13, с. 50] доводить, що, реалiзуючи особистiсно орiєнтований пiдхiд, учитель української мови повинен створити на уроцi сприятливу для кожного учня атмосферу (психологiчну та мовну), дiбрати дидактичний i практичний матерiал так, щоб вiн не дублював пiдручник, був цiкавим для школярiв, стимулював їхню мовленнєву активнiсть, заохочував до пошукiв нових самостiйних, оригiнальних рiшень.

Дiяльнiсний пiдхiд до навчання української мови сприяє ефективному формуванню мовної особистостi. I. А. Кучеренко [11, с. 272] пiдкреслює, що успiшнiсть виконання навчальних дiй залежить вiд обох суб’єктiв освiтнього процесу: вiд учителя залежить як органiзовано, дiбрано, скомбiновано цi дiї, а вiд учня – вiд активностi когнiтивного учiння i рiвня володiння способами навчальної дiяльностi.

Компетентнiсний пiдхiд передбачає формування в учнiв життєвих та професiйних компетентностей: знань, умiнь, навичок i досвiду мовленнєвої, комунiкативної, мовної, соцiокультурної грамотностi. М. Пентилюк [19, с. 5] зазначає, що компетентнiсний пiдхiд – це своєрiдний орiєнтир, який спрямовує професiйну дiяльнiсть учителя на виконання головної мети мовної освiти – виховання мовної особистостi, яка володiє системою знань, умiнь i навичок, що забезпечать її високий рiвень спiлкування в рiзних життєвих ситуацiях.

Традицiйне навчання синтаксису в закладах загальної освiти ґрунтується на системному пiдходовi. На думку К. М. Плиско [24, с. 32], лiнгвiстична специфiка мови має системний характер, цiлiсну й логiчну структуру, а тому вивчення синтаксису вимагає внутрiшньомовних i мiжпредметних зв’язкiв у процесi навчання. Системний пiдхiд тiсно пов’язаний iз моделюванням, що сприяє створенню необхiдної понятiйної бази для опису об’єкта, яка уможливлює з певних умов отримати новi знання про об’єкт [26, с. 3]. Пошуки дослiдниками нових форм навчання щодо формування компетентного мовця, духовно багатої мовної особистостi спричинили появу низки рiзних пiдходiв. Вiдбувається iнтеграцiя пiдходiв, яка забезпечує якiсно новi напрями розвитку свiдомого ставлення здобувачiв освiти до мовних явищ, їхнiх функцiй у мовленнi та способiв реалiзацiї у мовленнєвiй практицi. Пiдходи до навчання синтаксису української мови розглядаються у двох напрямах: засвоєння учнями основ лiнгвiстичної теорiї та формування мовленнєвих умiнь i навичок (табл. 1).

Студiювання науково-методичних дослiджень спрямовують роботу вчителя в процесi навчання синтаксису на особистiсно орiєнтовану, комунiкативно-дiяльнiсну, функцiйно-стилiстичну, когнiтивну, компетентнiсну основу, висувають на перший план дiяльнiсний аспект мови й iнтеграцiю рiзноманiтних дiй, пов’язаних з процесом спiлкування.

З опертям на освiтнє законодавство України [6] та позицiю науковцiв [10, с. 7] апелюємо до трьох пiдходiв навчання синтаксису української мови пiд час формування математичної компетентностi здобувачiв закладiв загальної середньої освiти. Вiдповiдно, особистiсно орiєнтований пiдхiд, ураховуючи iнтереси, погляди, потреби та особливостi кожної особистостi, сприяє розвитку логiчного, математичного, критичного мислення, аргументованого й обґрунтованого вираження думки, перспективностi розкриття здiбностей i творчих можливостей. Дiяльнiсний пiдхiд позитивно впливає на реалiзацiю математичних здiбностей здобувачiв i здобувачок у процесi мовлення. Компетентнiсний пiдхiд уможливлює формування в учнiв й учениць життєво важливих мовних, мовленнєвих i комунiкативних умiнь, навичок та досвiду, необхiдних для соцiалiзацiї в суспiльствi.

Органiзацiя процесу формування математичних умiнь пiд час навчання синтаксису української мови зумовлена передусiм принципами, якi встановлюють правила навчання. Методика навчання синтаксису ґрунтується на загальнодидактичних та методичних принципах. У дидактичнiй лiтературi є кiлька класифiкацiй подiлу принципiв навчання мови.

I. С. Олiйник, В. К. Iваненко, Л. П. Рожило та О. С. Скорик [17, с. 45] класифiкували принципи за вiдповiдними категорiями:

1.

Загальнодидактичнi:

• психологiчнi: принципи активностi, свiдомостi й мiцностi знань;
• дидактичнi: принципи науковостi, систематичностi i послiдовностi, наступностi i перспективностi, доступностi, наочностi;
• практичнi: зв’язок теорiї з практикою, навчання – з життям, навчання – з вихованням.

2.

Методичнi:

• стратегiчнi: активiзацiї розвивального впливу думки на мовлення i мовлення на думку в процесi вивчення рiдної мови; зумовленостi основного напряму викладання мови з її комунiкативною функцiєю; розкриття естетичної функцiї рiдної мови;
• тактичнi: надання переваги iндукцiї як способу мислення в процесi вивчення окремих явищ i категорiй мови; взаємозв’язок окремих рiвнiв мови в процесi їх вивчення в школi при обов’язковому пiзнаннi внутрiшньої системи одиниць i законiв кожного рiвня; опора на одиницi мовлення пiд час вивчення окремих рiвнiв мови i на одиницi мови пiд час опрацювання рiзних жанрiв мовлення.

К. М. Плиско [24, с. 30], [25, с. 9] пiд час викладання граматики дотримувалась такого подiлу.

1.

Загальнодидактичнi: виховного навчання засобами вивчення мови й розвитку мовлення; єдностi теорiї з практикою; свiдомого засвоєння знань; послiдовностi й доступностi; систематичностi знань мовою й розвитку мовлення; наочностi; розвивального навчання; особистiсно зорiєнтованого навчання; стiйкостi вироблених мовленнєвих умiнь i навичок; творчої активностi учнiв.

2.

Специфiчнi: пiзнавально-практична спрямованiсть навчання мови; функцiйно-комунiкативна спрямованiсть навчання мови; вивчення мови в структурнiй цiлiсностi з обов’язковим пiзнанням її рiвнiв; вивчення мовних явищ у єдностi форми й змiсту; вивчення мови в мiжрiвневих, внутрiшньорiвневих i мiжпредметних зв’язках; активiзацiя взаємовпливу навчання мови й розвитку мислення й мовлення; використання мовленнєвої практики для засвоєння теорiї мови й, навпаки, – теорiї мови для розвитку мовлення.

О. М. Бiляєв, В. Я. Мельничайко, М. I. Пентилюк, Г. Р. Передрiй та Л. П. Рожило [4, с. 6] подiляють принципи на такi:

1.

Загальнодидактичнi: науковiсть, системнiсть, наступнiсть, перспективнiсть, зв’язок теорiї з практикою, наочнiсть, свiдомiсть, доступнiсть викладу

2.

Методичнi: взаємозв’язок у вивченi фонетики, лексики, словотвору, граматики, орфографiї i пунктуацiї; функцiйно-стилiстичну спрямованiсть у вивченнi мови; зв’язок вивчення мови з розвитком зв’язного мовлення; взаємозалежнiсть усного i писемного мовлення; вивчення морфологiї на синтаксичнiй основi; структурно-семантичний аспект вивчення синтаксису; зв’язок навчання пунктуацiї та виразного читання та iн. Вченi зазначають, що такi принципи сприяють умiнням змiстовно, правильно, чiтко, жваво i образно виражати в уснiй i писемнiй формi свої i чужi думки.

Переорiєнтацiя освiти на вiдродження духовностi народу, особистiсть учня, на думку авторiв практикуму методики навчання української мови в закладах середньої освiти [21, с. 56], зобов’язує органiзовувати навчання мови з урахуванням вiдповiдних принципiв.

1.

Загальнодидактичнi:

(а)

традицiйнi: науковiсть; систематичнiсть; послiдовнiсть; науковiсть; перспективнiсть; зв’язок теорiї з практикою; наочнiсть; доступнiсть; зв’язок навчання з вихованням та iн.;

(б)

гуманiзацiя i гуманiтаризацiя; єднiсть нацiонального та загальнолюдського; розвивальний характер навчання; спiвтворчiсть, спiвробiтництво; iндивiдуалiзацiя та диференцiацiя; оптимiзацiя, вiдкритiсть i динамiчнiсть системи.

2.

Лiнгводидактичнi:

(а)

загальнометодичнi: взаємозалежнiсть мови i мислення; екстралiнгвiстичний; функцiйний; мiж- та внутрiшньопредметного зв’язку; зв’язок навчання двох (кiлькох) мов; нормативно-стилiстичний; iсторичний; взаємозалежнiсть усного i писемного мовлення;

(б)

специфiчнi (рiвневi): зв’язок вивчення мови з мовленнєвою дiяльнiстю; вивчення морфологiї на синтаксичнiй основi; зв’язок навчання пунктуацiї i виразного читання; зiставлення звукiв i букв; лексико-синтаксичний; структурно-семантичний; структурно-словотворчий; парадигматичний; iнтонацiйний.

С. А. Омельчук [18, с. 44] пропонує комунiкативне спрямування синтаксичного рiвня щонайменше на основних шести методичних принципах: 1) активне керiвництво процесом розвитку мовлення; 2) опора на єднiсть мовлення й мислення; 3) зв’язок усного i писемного мовлення; 4) ситуативнiсть; 5) принцип комунiкативної спрямованостi; 6) системнiсть процесу розвитку мовлення.

Т. I. Кушнiр [14, с. 64], розробляючи методику формування граматичної компетентностi учнiв у процесi вивчення синтаксису, до перелiку лiнгводидактичних додає принципи сучасної лiнгводидактики.

1.

Методичнi: вивчення граматичних форм у єдностi iз значенням слова; поетапне формування граматичних понять; формування граматичних умiнь i навичок; вивчення граматичної термiнологiї; забезпечення взаємозв’язку у вивченнi морфологiї i синтаксису; забезпечення взаємозв’язку у навчаннi граматики та розвитку мовлення учнiв.

2.

Лiнгвометодичнi: комунiкативної спрямованостi навчання; встановлення комунiкативного навантаження синтаксичних одиниць; функцiйно-стилiстичний; вивчення мовних одиниць у єдностi значення, форми, функцiї на основi тексту; принципiв ситуативностi, комунiкативної доцiльностi, практичної спрямованостi.

У сучаснiй дидактицi перелiк доповнено принципами антропоцентризму; природовiдповiдностi; єдностi навчання, виховання i розвитку; культуровiдповiдностi; текстоцинтризму; застосування рiзних форми навчальної дiяльностi. Реалiзацiю принципiв уможливлено вiдповiдними пiдходами й системнiстю.

Вiдповiдно, навчання синтаксису української мови зумовлено специфiкою зазначених загальнодидактичних i методичних принципiв, якi забезпечують високий рiвень оволодiння здобувачем програмового матерiалу та сприяють формуванню його математичної компетентностi на синтаксичнiй основi. Проте для розроблення методики формування математичної компетентностi учнiв пiд час навчання синтаксису української мови потрiбно враховувати принципи, зумовленi особливостями й закономiрностями навчання здобувачiв рiзними видами дiяльностi. Основнi для нашого дослiдження, вважаємо, необхiдно обґрунтувати та схарактеризувати. З-помiж проаналiзованих принципiв обираємо тi, якими керуватимемося в подальшому дослiдженнi.

• Загальнодидактичнi.

  I.

  Традицiйнi.

  1.

  Принцип науковостi щодо викладання синтаксису української мови передбачає вiдповiднiсть змiсту шкiльного курсу лiнгвiстичної науки, її фактам, поняттям, теорiї, структурi. Наприклад, пiд час уроку здобувачам повiдомляється класифiкацiя складнопiдрядних речень за структурно-семантичним принципом, (ґрунтується на широкому тлумаченнi форми складнопiдрядного речення з урахуванням диференцiацiї пiдрядних частин за характером спiввiдношення мiж головною i пiдрядною частинами, до чого вiдноситься пiдрядна частина, за допомогою яких формально-граматичних засобiв приєднується пiдрядна частина), що не викликає жодних дискусiй, бо є остаточно визначеною в лiнгвiстичнiй науцi, але подається за бiльш спрощеним варiантом, оскiльки визначальним є особливостi пiдпорядкування пiдрядної частини члену речення в головнiй частинi.

  2.

  Принципи систематичностi й послiдовностi визначають логiчний порядок розмiщення навчального матерiалу, який забезпечує розумiння мовних фактiв та явищ у їх взаємозв’язках i цiлiснiй системi. Щоб учню зрозумiти структуру та визначати вид складного речення, потрiбно спочатку вмiти знаходити головнi та другоряднi члени простого речення, встановлювати зв’язок мiж ними, розумiти залежнiсть другорядного члена вiд головно. Отже, принцип систематичностi тiсно пов’язаний iз логiчною послiдовнiстю. Спочатку розглядається просте речення, потiм – складне. Вiдповiдно, досягається чiтке розмежування складних i простих ускладнених речень.

  3.

  Принцип наступностi побудований з опертям на вiдоме, тобто на засвоєний ранiше навчальний матерiал у поєднаннi з новим, установлення зв’язку мiж ними. Наприклад, вивчення другорядних членiв речення фундаментально забезпечить полегшення сприймання складнопiдрядних з рiзними типами пiдрядних. К. М. Плиско [26, с. 39] не розмежовує принципи наступностi та перспективностi, оскiльки вони передбачають рацiональне використання набутих ранiше знань i навичок пiд час вивчення нового мовного матерiалу й пiдготовку до свiдомого сприймання наступних тем. Пiдтримуємо погляди вченої, оскiльки вважаємо, що, сполучаючи такi принципи пiд час навчання синтаксису української мови, у здобувачiв виникає пiзнавальний iнтерес, вiдомостi поглиблюються й розширюються. Наприклад, систематично вивчаючи курс синтаксису, спочатку учнi засвоюють класифiкацiю речень за метою висловлення, за будовою, головнi та другоряднi члени речення, ускладнене просте речення, поступово завершуючи складним реченням. Т. I. Кушнiр [14, с. 62] пiдкреслює важливiсть опертя вчителя на встановлення зв’язку нового матерiалу з наступним та пiдготовку учнiв до сприйняття нового матерiалу, який буде вивчатися пiзнiше, для створення бази мiцного засвоєння подальших тем. Л. Мамчур [15, с. 163] справедливо вважає, що виявом принципiв перспективностi й наступностi є вся дiяльнiсть учителя й учнiв, яка мiстить три взаємопов’язанi складники: вивчення певного явища ґрунтується на тому, що було розглянуто в минулому, i мiстить проєкцiю на те, що буде опрацьовано, удосконалено i поглиблено в майбутньому.

  4.

  Особливо актуальним для навчання синтаксису має принцип зв’язку теорiї з практикою, оскiльки здобувачi мають застосовувати набутi знання, умiння та навички в практичному життi. Опанування синтаксичної теорiї уможливить конструювання рiзноманiтних синтаксичних одиниць, що передусiм сприятиме формуванню комунiкативних умiнь i навичок. Поглиблюючи вiдомостi про складне речення, здобувачi навчаються розмежовувати простi речення з однорiдними присудками i складнi речення, будувати складнi речення з простих, розпiзнавати типи складних речень.

  5.

  Для зменшення навантаження учнiв теоретичним матерiалом та сприяння практичного засвоєння основних понять синтаксису й формування вiдповiдних умiнь доречно застосовувати принцип доступностi, що забезпечує свiдоме сприймання будови, семантики та функцiювання синтаксичних одиниць, спонукає до аналiзу своїх думок i позитивно впливає на мовленнєву компетентнiсть. Т. I. Кушнiр [14, с. 63] радить пiд час планування уроку врахувати вiковi особливостi учнiв, рiвень їхньої пiдготовки та доцiльно добирати вправи й завдання, розрахованi на активiзацiю розумово-мовленнєвої дiяльностi, розвиток уваги, мислення. Завдання педагога, на думку К. М. Плиско [26, с. 35], полягає в тому, щоб складне явище зробити доступним розумiнню. Вправи слiд давати з наростанням труднощiв, проте бути посильними, цiкавими, розрахованими на активiзацiю мислительної дiяльностi, виконання доцiльно супроводжувати вiдповiдним поясненням. Наприклад, знайти в текстi складнi речення, визначити тип зв’язкiв мiж частинами складних речень; далi ускладнити перебудовою безсполучникових речень на сполучниковi. Т. Д. Гнаткович [9, с. 61] стверджує: “Завдання мають бути доступними й цiкавими, такими, що активiзують мислення учнiв. Теоретичний аспект процесу вивчення синтаксису в школi полягає у формуваннi знань граматичного рiвня, усвiдомлення його визначальної ролi в процесах комунiкацiї, засвоєння важливих теоретичних вiдомостей iз синтаксису, розумiння специфiки синтаксичних одиниць, рiзноманiтностi синтаксичних моделей з їхнiм виражально-зображальним потенцiалом”.

  6.

  Застосування принципу наочностi на уроцi забезпечує засвоєння учнями типiв, ознак, зв’язкiв слiв у складних реченнях на основi їх безпосереднього споглядання й сприймання, допомагає оволодiнню абстрактними поняттями, активiзує увагу, спостереження, мислення, сприяє розвитку мовлення учнiв. Т. К. Донченко [7, с. 454] i К. М. Плиско [25, с. 71] зауважують, що опрацювання теорiї iз синтаксису складного речення покращується, якщо подавати матерiал укрупненими блоками, чому сприяє використання опорних таблиць i схем. Заздалегiдь спланованi наочнi засоби навчання створюють умови для пiдвищення iнтересу до синтаксичного матерiалу, урiзноманiтнюють, приваблюють та полегшують освiтнiй процес. Використовуючи унаочнення, вчителевi легко встановити контакт з аудиторiєю, фактично здiйснюється сильнiший вплив на слухачiв через порiвняння, зiставлення, аналiз i синтез. Тому принцип наочностi має велике значення для формування математичної компетентностi здобувачiв пiд час опанування синтаксису української мови, оскiльки позитивно впливає на емоцiйну та зорову перцепцiю синтаксичних одиниць, зосереджує думки на конкретному явищi.

  7.

  Принцип свiдомостi ґрунтується на пiзнавальнiй дiяльностi, яка розвиває логiчне мислення, що передбачає правильне виконання учнями завдань, враховуючи вживання термiнiв, понять, формулювання визначень, правил. Через глибоке усвiдомлення синтаксичного матерiалу та осмислене засвоєння знань, умiнь i навичок здобувачi зможуть легко застосовувати отриманий досвiд в особистому життi. Наприклад, формування переконань здiйснюється через виконання завдань на основi неповних текстiв, до яких необхiдно дiбрати частини речень за смисловими вiдношеннями вiдповiдної тематики або навiть скласти цiлi речення за типами зв’язку. Скласти безсполучниковi речення, у яких би не повторювався пунктуацiйний знак. Вiдповiдно, забезпечується всебiчний вплив на рiзнi сфери свiдомостi здобувача: мислення, увагу, пам’ять, знання, емоцiї, волю, самосвiдомiсть. Працюючи над творчою вправою, учнi не лише зiставляють, але й розпiзнають рiзнi види складних речень i в такий спосiб розвивають припущення, мовлення, зацiкавлення, сконцентрованiсть, практично закрiплюють вiдомостi з теми.

  II.

  Сучаснi.

  1.

  Успiшнiсть формування математичної компетентностi учнiв i учениць пiд час навчання синтаксису насамперед залежить вiд мотивованого здобувача. Принцип мотивацiї важливий для активiзацiї освiтнього процесу, оскiльки охоплює реалiзацiю спонукань вихованцiв до пiзнавальної дiяльностi, що формує зацiкавленiсть, кмiтливiсть, проникливiсть, допитливiсть, викликає iнтерес до усвiдомлення життєво необхiдних категорiй мови. Тому, вивчаючи речення, доцiльно пояснити комунiкативну функцiю мови, завдяки якiй граматична конструкцiя служить засобом спiлкування. М. I. Пентилюк [21, с. 131] вiдводить особливу роль синтаксису у формуваннi комунiкативних умiнь i навичок учнiв, бо засоби кожного мовного рiвня набувають повноти свого значення лише в найменшiй комунiкативнiй одиницi (реченнi), яка є об’єктом вивчення синтаксису.

  2.

  Суттєвими на заняттях iз синтаксису є принципи активностi й самостiйностi навчання здобувачiв освiти. З погляду вчених-методистiв, органiзацiю уроку варто здiйснювати запровадженням розумових операцiй, самостiйного застосування знань на практицi, створюванням проблемних ситуацiй. Вважаємо, умiло дiбраний iлюстративний матерiал (презентацiя, схеми, таблицi), застосування iнформацiйних технологiй сприятиме активiзацiї пiзнавальної дiяльностi вихованцiв, прояву зацiкавленостi й активностi, що складається зi спостереження над мовними фактами, їх осмислення й зiставлення, застосування утилiтаризму. Пiд час самостiйної роботи над синтаксичним матерiалом в учнiв розвивається увага, творча уява, здатнiсть мислити та дiяти. Керiвна роль належить педагоговi, оскiльки бiльшiсть лiнгвiстичних визначень i правил створюються на основi узагальнення.

  3.

  Принцип розвивального навчання сприяє умiнню спiввiдносити синтаксичний матерiал i форму висловлень iз мовленнєвою ситуацiєю за допомогою математичного апарату. Така дiяльнiсть виховує зацiкавленiсть, структурує мислення, формує навички виокремлювати головну й другорядну iнформацiю, аргументовано обґрунтовувати причино-наслiдковi зв’язки. Вiдповiдно, вiдбувається всебiчний розвиток особистостi через виявлення здiбностей математичної творчостi.

  4.

  Принципи спiвпрацi i спiвтворчостi є важливими для формування математичної компетентностi, оскiльки забезпечують передусiм умови колективної роботи для досягнення поставленої мети, пiд час якої розкриваються творчi можливостi учнiв i учениць, набувається досвiд взаємодiї в командi. Ситуацiя успiху позитивно впливає на подальше застосування одержаних знань, умiнь i навичок у подоланнi життєвих i професiйних бар’єрiв.

  5.

  Принцип iндивiдуалiзацiї передбачає врахування особистих потреб, можливостей i здiбностей кожного здобувача. За таких умов забезпечується оптимальний розвиток i формування необхiдних компетентностей, зростає успiшнiсть та прокрашується якiсть навчання.

  6.

  Актуальним є принцип партнерства i зворотного зв’язку, особливо в умовах дистанцiйного навчання. Атмосфера всебiчної пiдтримки вiд педагогiв i батькiв особливо важлива для розвитку особистостi. Учителi виявляють освiтнi втрати, краще розумiють потреби, iнтереси та рiвень знань своїх вихованцiв, щоб скоригувати подальшу дiяльнiсть задля опанування ними навчального матерiалу. Отриманi рекомендацiї допомагають учням виправити помилки та знайти необхiднi кроки пiд час розв’язання проблемних завдань. Позитивнi коментарi – потужний iнструмент мотивацiї, стимулювання активностi, пiдвищення самооцiнки, покращення емоцiйного стану. На думку А. О. Негуляєвої [16, с. 172], принцип зворотного зв’язку виникає як запорука ефективної роботи системи учень – учитель – батьки.

• Лiнгводидактичнi.

  I.

  Загальнометодичнi.

  1.

  Принцип єдностi мови, мовлення й мислення є ключовим для взаємодiї й соцiалiзацiї в суспiльствi. Як вiдомо, одиницi нижчих рiвнiв функцiонують не самостiйно в мовi, а лише у складi одиниць синтаксису – реченнях i тексту. За Концепцiєю Нової української школи [8, с. 10], змiст освiти та методика мають бути наближенi до практики. Тому теорiю необхiдно поєднувати з дiяльнiстю, що передбачає передусiм мислення. Навчання синтаксису мови впливає на розвиток математичного, логiчного й критичного мислення. Дотримання правил граматики сприяє правильному й зрозумiлому мовленню, як точнiсть у розв’язаннi математичних завдань призводить до позитивних результатiв. Розумiння смислових вiдношень i зв’язкiв мiж частинами складного речення уможливлює побудову логiчно обґрунтованої думки. Розпiзнавання неузгодженостi й неясностi в структурi речень пiдвищує здатнiсть критично оцiнювати iнформацiю та аргументувати вiдповiдь.

  2.

  Принцип функцiйно-комунiкативного спрямування полягає в тому, що навчання синтаксичного матерiалу потребує осмислення функцiй синтаксичних одиниць i вiдбувається безпосередньо пiд час усного i писемного мовлення (читання, говорiння, аудiювання, письма), ефективнiсть якого досягається мислительними операцiями (порiвняння, аналiз, синтез, узагальнення, конкретизацiя). К. М. Плиско [23, с. 56] вважає, що одиницi синтаксису мають пряме вiдношення до комунiкацiї, спiлкування: кожне речення чи зв’язний текст будується для того, щоб висловити думку вiдповiдно до певного комунiкативного завдання.

  3.

  Принцип мiжпредметних зв’язкiв у нашому дослiдженнi реалiзовано завдяки взаємодiї гуманiтарної й точної наук задля бiльш глибокого усвiдомлення й комплексного застосування знань, умiнь i навичок пiд час виконання розумових операцiй i комунiкування. Опанування синтаксичного матерiалу за допомогою математичного апарату (математичних символiв, алгоритмiв, узагальнених таблиць, схем, дiаграми залежностей, прогнозування тощо) позитивно впливає на формування математичної компетентностi учнiв i учениць. Своєю чергою, умiння конструювати складнi речення уможливлює правильну побудову математичних концепцiй, теорем, суджень, гiпотез тощо.

  4.

  Принцип текстоцентризму є важливою умовою успiшного засвоєння синтаксичного матерiалу, математичних умiнь й оволодiння мовленнєвою дiяльнiстю. Використання текстiв для аналiзу й iнтерпретацiї iнформацiї з опертям на математичнi методи (алгоритми, дiаграми, формули, схеми, таблицi тощо), створення висловлювань рiзних стилiв i жанрiв уможливлює засвоєння навчального матерiалу й вiдтворення знань пiд час комунiкування. На думку З. П. Бакум [3], означений принцип реалiзується в рiзних напрямах, серед яких текст є основним засобом оволодiння усними й писемними формами українського мовлення, мовленнєвою дiяльнiстю в усiх її видах (читання, говорiння, аудiювання, письмо), на його основi формується комунiкативна компетенцiя; текст є засобом створення ситуацiй, на основi яких здiйснюється реальне спiлкування.

  II.

  Специфiчнi.

  1.

  Принцип використання математичного апарату. Застосування символiв i формул кориснi для розбору структури складних речень; створення дiаграм вiзуалiзує будову синтаксичних одиниць, алгоритми уможливлюють розв’язання проблемних ситуацiй; узагальненi таблицi, схеми синтезують i конкретизують iнформацiю тощо. Порiвнюючи рiзнi синтаксичнi конструкцiї, здобувачi видiляють спiльнi й вiдмiннi ознаки, формулюють логiчнi висновки.

  2.

  У процесi навчання синтаксису принцип проблемностi спрямований на iнтелектуальний розвиток, пiд час якого проявляється iнтерес та творчий пiдхiд. Розв’язуючи складне завдання, здобувачевi, по-перше, потрiбно осмислити сутнiсть, застосовуючи набутi знання (вiдоме), та, по-друге, подолати суперечностi, що виникнуть. Порiвнюючи складнопiдряднi та складносуряднi речення, учитель ставить проблемне питання щодо рiвноправностi їх частин для усвiдомлення чiткого розмежування. Вивчаючи смисловi вiдношення складних речень, з’ясовується стилiстичне використання безсполучникових та сполучникових складних речень, де пiдкреслюється важливiсть сполучникiв сурядностi й пiдрядностi в науковому стилi, якому властива чiтка логiчнiсть, та роль iнтонацiї в безсполучниковому реченнi для публiцистичного, розмовного, художнього стилiв. Розв’язання проблемної ситуацiї можливе за допомогою вчителя або самостiйним обґрунтуванням учнями. Створена ситуацiя спонукає дiтей до мислення, що передусiм передбачає формування таких навичок: використання логiчних прийомiв, обґрунтовування та доведення своїх мiркувань, розкриваючи причинно-наслiдковi зв’язки, самостiйне приймання рiшень, становлення iндивiдуальної сфери особистостi. Тому, здiйснюючи пошуки вiдповiдей, вiдбувається засвоєння синтаксичного матерiалу, удосконалення здiбностей i досвiду.

  3.

  Неабияке значення для формування математичної компетентностi учнiв у процесi навчання синтаксису має принцип креативностi, сутнiсть якого, пояснюють Н. Б. Голуб та Л. В. Галаєвська [10, с. 27], полягає в забезпеченнi результативної творчої мовленнєвої дiяльностi учнiв. Т. Д. Гнаткович [9, с. 63] такий принцип пов’язує iз виявленням творчого потенцiалу особистостi в мовленнєвiй дiяльностi через посилення творчих першоелементiв на уроцi вивчення синтаксису, добiр вiдповiдних завдань. Вважаємо, що демонстрування математичних здiбностей здобувачiв пiд час навчання синтаксису уможливлює здатнiсть породжувати незвичайнi iдеї, iнтерпретувати iнформацiю рiзними способами (схема, модель, таблиця тощо), створювати iнновацiї, смiливо знаходити шляхи розв’язання проблемного питання, оригiнально виконувати завдання, приймати рiшення на основi iнтуїтивного вiдчуття.

  4.

  Принцип переконливого обґрунтування позицiї полягає в тому, що будь-яке висловлювання має бути логiчно послiдовним i аргументовано доведеним. Умiння презентувати власний погляд важливий у багатьох життєвих аспектах: публiчнi виступи, дискурси, дебати. Умотивоване обґрунтування думки сприяє розвитку аналiзу та об’єктивної оцiнки iнформацiї, критичного мислення, навичок вiдкритого обговорення та ухвалення рiшення, бiльш продуктивному та впливовому дiалогу, адаптуванню до нових iнформацiйних викликiв i здатностi навчання впродовж життя.

Обґрунтованi принципи навчання синтаксису української мови утворюють цiлiсну систему, що уможливлює вибiр методiв, прийомiв i засобiв засвоєння змiсту й формування математичної компетентностi (рис. 1).

3 Висновки

Отже, з опертям на чинне законодавство та наукову лiтературу витлумачено поняття “математична компетентнiсть у процесi навчання синтаксису української мови” як iнтегрована здатнiсть особистостi здiйснювати мовленнєву й навчальну дiяльнiсть iз використанням математичного апарату (застосовувати математичнi методи пiд час навчання синтаксису; iнтерпретувати iнформацiю рiзними способами (схема, модель, таблиця, дiаграма тощо); формулювати поняття; логiчно обґрунтовувати власну позицiю) та готовнiсть послуговуватися математичним, логiчним й критичним мисленням в усному та писемному комунiкуваннi для повноцiнної самореалiзацiї в суспiльствi. Виокремлено та охарактеризовано дидактичнi засади формування математичної компетентностi: пiдходи (особистiсно орiєнтований, дiяльнiсний, компетентнiсний); та принципи: загальнодидактичнi: (традицiйнi (науковiсть; систематичнiсть i послiдовнiсть; наступнiсть i перспективнiсть; взаємозв’язок теорiї з практикою; наочнiсть; свiдомiсть; доступнiсть викладу); сучаснi (мотивацiя; активнiсть i самостiйнiсть; розвивальне навчання; спiвтворчiсть, спiвробiтництво; iндивiдуалiзацiя; партнерство i зворотний зв’язок)); методичнi (лiнгвометодичнi (єднiсть мови, мовлення й мислення; функцiйно-комунiкативне спрямування; текстоцинтризм; мiжпредметнi зв’язки); специфiчнi (використання математичного апарату; проблемнiсть; креативнiсть; переконливе обґрунтування позицiї)). Висвiтлений нами дидактичний iнструментарiй навчання синтаксису української мови у зв’язку iз реалiзацiєю Концепцiї “Нова українська школа” наближений до вимог сучасностi.

Формування математичної компетентностi здобувачiв обумовлює необхiднiсть керування окресленими пiдходами й принципами як важливої платформи проєктування уроку. Органiзацiя освiтнього процесу через дотримання тiсно пов’язаних мiж собою його компонентiв (пiдходи – принципи – технологiї – методи – прийоми) сприяє успiху професiйної дiяльностi вчителя.

Практичне значення отриманих результатiв полягає в можливостi використання основних засад дослiдження в освiтньому процесi базової школи, у роботi педагогiв закладiв загальної середньої освiти.

Перспективи подальших наукових розвiдок убачаємо у визначеннi методiв, прийомiв i засобiв навчання синтаксису, що позитивно впливають на розвиток математичної компетентностi здобувачiв i здобувачок закладiв загальної середньої освiти.

References

Copyright (c) 2024 Liubov I. Artemenko

This work is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 International License.